/Files/images/vihovna_robota/18-19/golodomor/Слайд2.JPG

Літературне ательє "Тема голодомору у поезії Олекси Марченка" (для 8-9 класів).

/Files/images/vihovna_robota/17-18/Літературне ательє.jpg

Голодомор в Україні 1932-1933 рр.
Геноцид проти українства

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

“Ходили опухлі, вмирали на вулицях. Зайшов до нас опухлий, просить “Дай...” Більше вже нічого сказати не може. Мама дала йому кусок хліба, і він вийшов бідний, сів під плотом, з’їв той хліб – і не встав” (Спогад очевидців – Хмельницька обл.)

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п’яти чоловік мала близько 80 кг. зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії.
Найбільшого розмаху голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії весною – літом 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях були зафіксовані випадки канібалізму. примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.”

/Files/images/Космос/голодомор2.jpegПочинаючи з травня 1933 року колгоспне керівництво намагалося повернути до праці кожного, хто подавав надії на виживання. Але у більшості селян вистачало сил хіба для того, щоб дійти до колгоспного поля. Аби компенсувати недостачу в робочій силі, у порожні і напівпорожні села направляли студентів, військові частини, жителів міста. На “опустілі” землі України переселялися селяни з центральних районів Росії. Їм видавали спеціальні харчові пайки, дозволяли оселятися в спорожнілих хатах.

За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.

Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 року. В ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 – 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 - 28 травня 1933 року підібрано 5447 чоловік та 147 трупів. Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом все збільшується, лише за 5 місяців 1933 року контингент дітей у дитбудинках Харкова та області виріс на 14185 дітей (більше ніж вдвічі), потік безпритульних дітей не припиняється і, безумовно, так буде і надалі, повідомляв Шелехес. Тільки за 1 день – 25 травня на Харківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за ніч з 27 на 28 травня по м. Харкову – 700 дітей, зазначав він.

/Files/images/Космос/голодомор3.jpg

Київська область

Свідчення: Жигадно Оксани Андріївни,

1926 р. н., м. Боярка


Голодомор - то таке страшне, шо хто живий остався, до смерті буде помнить. Та які причини, коли в людей все начисто забирали, а якби і душу можна було забрати, то комуністи і те б украли. Та отак приходили раз, потом ше раз, коли бачуть, що не вмирають. Приходили голодранці та деякі, що приходили в село і нікого не знали. А були й такі звірюки, як ото у сусідки брат був двоюрідний, то оце вуса не росли, зелений, то він у другій хаті жив, а в селі то шо не хата, то куми, родичі, то він до тітчиної хати приходив. Як ото такий активіст і у родичів забирав. То тітка його прокляла, як він другий раз прийшов з чоловіками, чисто друзі його прокляті були, так вони підводою у той день через дамбу їхали, а вона ще в той час не замерзла гарно і в той же день утопився.

Свідчення: Міхолевський Віктор Петрович,
с. Литвинівка, Жашківський район, Черкаська область


«Голодовка штучно була зроблена. У нашому селі душ 500 вмерло, а в сусідньому - десь 750 душ. Їли лободу, рогозу, худоба здихала - їли. Батько був головою сільради, він дав вказівку видати людям по склянці гречки. Батько роздав гречку, і його за це заарештували на другий день. Батько вижив, а мати вмерла в голодовку».

Білокінь Кузьма Филимонович, 1923 р.н.,
уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської області

В сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема.
Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини.
І ми з батьком пішли, принесли додому «здобич». Хвора мама сказала, що краще помре, але дохлої кобилятини не їстиме. І сестра відмовилась. А ми з батьком підсмажили і їли.

Кiлькiсть переглядiв: 0